26 квітня -  Міжнародний день чорнобильської катастрофи.

    “Третій Ангел просурмив і впала з неба велика звізда, що горіла, немов світильник. І впала на третину рік і на джерела вод. Ім'я цієї звізди — полинь. І тре­тина вод стала полином. І багато людей вмерли від вод, тому що вони гіркими стали...” (Біблія. Новий Завіт. Откровенія святого Івана Богослова).

    У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року о 1 год. 23 хв. 40 с,

коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобиль­ської атомної електростанції несподівано розірвало нічну темряву велетенське полум'я. Почався новий відлік українського часу. Болісний. Гіркий. Печальний...

 Жорстокий, ніжний і свавільний світе,

 Скажи скоріш, що діяти мені,

Тебе чи ненавидіти, а чи любити

У міражах чорнобильських вогнів?

    Наслідки вибуху четвертого реактора Чорнобильської атомної сколихнули весь світ. У результаті аварії стався викид величезної кількості радіоактивних речовин з активної зони реактора, які радіоактивною хмарою перенеслись на великі відстані.

   А на квітучий українській землі з'явились пусті міста і села, мертвий ліс, до якого не можна підходити, сади з яблуками, насиченими радіоактивною отрутою, вода, яку не можна пити, і навіть повітря, яким дихаємо, стало ворогом.

   “Мирний атом’ став для України і прилеглих земель гірше війни. Збитки від аварії на ЧАЕС доведеться відшкодувати ще дуже довго...

   Минуло 28 років після аварії на ЧАЕС. А біль не вщухає, тривога не покидає людей, пов'язаних зі скорбот­ним часом ядерного апокаліпсису. Чорнобильська біда надовго залишиться в нашій пам'яті. Ще довго ми будемо відчувати на собі її наслідки, ще довго чутимемо її дзвони. Вони лунатимуть за тими, кого вже немає, кого не стане завтра, хто заплатив за чиюсь помилку своїм здоров'ям, життям.  Доземно схиляємося в подяці перед ліквідаторами цієї страш­ної аварії. Перед живими. Перед пам'яттю до часу померлих від радіаційного смерчу

    Чорнобиль воістину раз і назавжди розділив наше життя і життя всього людства на «до» і «після».

Читайте! Читайте! Читайте!
Читайте не поспішаючи, щоб не втратити
жодної краплі змісту книги.
Читайте! Нехай не буде жодного дня,
коли б ви не прочитали хоча б однієї
сторінки з нової книги!
К. Паустовський

У квітні 1995 р. Генеральна конференція ЮНЕСКО заснувала Всесвітній день книги і авторського права, який щорічно відзначається з 1996 року. Це данина поваги до книг та авторів. Головна мета свята – привернути увагу державних органів і читачів до книг як джерела отримання знань, мати доступ до духовних і матеріальних цінностей, розуміння краси і творчих досягнень людини. Адже книги – це вікно у світ культурного розмаїття, це міст, що з'єднує різні цивілізації у часі й просторі.

ЮНЕСКО обрала цю дату з огляду на її символічність для світової літератури. Причиною вибору саме цієї дати послужило те, що багато відомих письменників народились або померли 23 квітня. Наприклад, М. Сервантес, В. Шекспір, Л. Вега, М. Дрюон, М. Валеджо, В. Набоков… Сьогодні Всесвітній день книги святкують у 190 країнах світу.

Символічно день 23 квітня також був обраний завдяки традиції святкування Дня книги у Каталонії, де у День Святого Георга дарували троянду за кожну куплену книжку. Цього дня також прийнято було дарувати книгу близьким людям, тим, кого любиш.

Цього дня проводяться зустрічі з авторами, читання уривків із улюблених книг, різноманітні конкурси, акції на захист книги, фестивалі читання, розпродаж книг тощо. Деякі країни з нагоди цієї дати видають одне з найпопулярніших видань і роздають його безкоштовно.

В усьому світі цього дня купують, дарують, читають книжки. До речі, на батьківщині Сервантеса цю дату святкують конкурсом – безперервним читанням «Дон Кіхота». Читці змінюють один одного протягом 48 годин.

Кожного року за ініціативою ЮНЕСКО обирається Всесвітня столиця книги. Такими вже були Мадрид, Александрія, Нью-Делі, Антверпен, Монреаль, Турин, Богота, Амстердам, Бейрут, Любляна, Буенос-Айрес, Єреван. В 2013р. таїландська столиця Бангкок названа «очільником» світової книгоіндустрії тобто упродовж року вона вважатиметься Всесвітньою столицею книги. Вибір книжкових столиць – частина зусиль ЮНЕСКО з популяризації книг і читання.

Коли ж виникли перші найдавніші рукописні книги?

    Вони були створені на наших давніх землях і дійшли до нас, розпочинаючи своє літочислення із середини Х ст.

    Із запровадженням християнства в Київській Русі (988) пожвавився розвиток торгівлі, ремесел, зовнішньої політики й культури, що й спричинило розвиток писемності. Розквіт Київської держави в Х–ХІ ст. пов’язаний з іменами князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого.      Щоб зміцнити єдність держави, князь Володимир Святославович у 988 р. запровадив християнство, утвердивши його як державну релігію. Введення християнства сприяло зміцненню Київської держави, розширенню її зв’язків з іншими країнами, інтенсивному розвитку освіти, мистецтва, літератури. Почали виникати школи «ученія книжного», у яких дітей тогочасної знаті навчали різних наук та іноземних мов. З цих шкіл виходили освічені люди, здатні вести державні справи, перекладати різні церковні, наукові та художні твори, головним чином з грецької та латинської мов.

   Поряд з давньоруською мовою літературною стала й церковнослов’янська (староболгарська), якою були написані релігійні твори — Євангеліє, Псалтир, Часослов та ін. Головними осередками, де переписувалися книги, були монастирі, а переписувачами — ченці. Проте бували переписувачами й не ченці, а члени білого духовенства — священики, дяки; буває підпис, що працювали над перепискою книги піп із сином. Нарешті, за переписку бралися і світські освічені люди, навіть князі та княгині, бо ця праця вважалася богоугодною.

     Найдавніші книги писали на спеціально виготовлених для цього шкірах, що називалися пергаментом. Переважно ці шкіри були телячі. Спочатку пергамент привозили з грецьких земель (він за якістю нагадує білий і тонкий пергамент грецьких манускриптів), пізніше цей матеріал для письма почали виготовляти й на українських землях. Пергамент коштував дуже дорого, тому з ХІV ст. його замінили папером, який завозили з-за кордону. Виробництво власного паперу почалося в Галичині в першій половині ХVІ ст.

    Рукописна книга Київської Русі має певні, притаманні тільки їй, особливості.

Це різноманітні формати та обсяги книг залежно від змісту та призначення: або великий фоліант близько тисячі сторінок пергаменту чи паперу, або невеличка книжка кишенькового розміру. У рукописній книзі провідне значення мав шрифт — устав та напівустав, скоропис використовувався дуже рідко. Устав та напівустав давали можливість зробити красиву, ритмічно насичену сторінку.

    Текст писали у два кольори: чорним і червоним.      Червоним — перші рядки, звідки вираз «червоний  рядок», а також окремі слова або речення, на які читач повинен був звернути особливу увагу.

    В оформленні староруської книги широко використовували декоративний елемент — в’язь. Це специфічний вид написання літер, коли назва або слово відігравали роль орнаменту, їх писали червоною фарбою, а в престижних виданнях і золотом. Процес переписування був дуже складним і повільним, бо кожна буква виписувалася окремо, а початкові букви кожного розділу (ініціали) вимальовувалися у вигляді птахів, звірів, будинків тощо.

   Широко і зі смаком на сторінці компонувалися заставки, їх завдання привернути увагу читача до початку розділу. В одній книзі могло бути від трьох до шести заставок, але відомі рукописи, де їх набагато більше. У композиції окремих заставок уводилися зображення святих.  

    Усі рукописні книги «одягалися» в оправи для захисту та надання охайного вигляду. Для виготовлення оправи використовувалися добре висушені й оброблені дошки, які надійно скріплялися з блоком, їх покривали шкірою, а подекуди й коштовними тканинами, металевими прикрасами, які були багато орнаментовані. Обов’язковим елементом були орнаментовані застібки, відлиті з металу, найчастіше з бронзи.

    Остромирове Євангеліє — найдавніша датована рукописна пам'ятка церковнослов'янської мови Київської Русі. Виготовлене у 1056–1057 рр. в Києві дияконом Григорієм і його помічниками для новгородського посадника Остромира.  Рукопис пам’ятки, який налічує 294 аркуші великого формату,  по- мистецьки оздоблений кольоровими ініціалами, заставками, трьома мініатюрами євангелістів Івана, Луки й Марка.

    Святкову пишність Остромировому Євангелію надають також заставки – орнаментальні композиції, котрі відділяють і прикрашають початок кожного нового розділу книги. В Остромировому Євангелії міститься одна велика та 18 малих заставок, основний їх мотив – великі квіти з п’ятьма пелюстками. Виконані вони яскравими фарбами – червоною, зеленою, синьою і прописані золотом. Чудовою особливістю Остромирового Євангелія є його витіюваті ініціали (буквиці) – заголовні букви збільшеного розміру майстерно виконані на початку самостійних розділів тексту книги. Переписувач підібрав для рукопису високоякісний, білий і тонкий, пергамент. Текст у книзі написаний у два стовпчики по 18 рядків у кожному

    Другою датованою давньоруською писемною пам’яткою є Ізборник Святослава (1073), це — архаїчна рукописна хрестоматія, що містить різні вислови та  фрагменти з богословських творів. Ця книга має енциклопедичний зміст, у ній порушуються проблеми християнського богослів’я, розтлумачуються положення Біблії щодо поводження в повсякденні. Тут наведено відомості з астрономії й астрології, математики й фізики, історії й філософії, граматики, зоології, ботаніки, логіки й етики. Ізборник переписав дяк Іван з іншими писцями для київського князя Святослава Ярославича з болгарського джерела, складеного на початку Х ст. для болгарського царя Симеона. Ізборник Святослава 1073 р. містить понад 380 статей, які належать двадцяти п’ятьом авторам (здебільшого візантійцям).

    Третя датована писемна пам’ятка — Ізборник (1076), складена за матеріалами рукописів княжої бібліотеки Софійського собору. Ця книга містить найрізноманітніші відомості духовного й філософського змісту — роздуми про правдиву віру, повчання дітям тощо.

Книга на сучасному етапі розвитку цивілізації залишається одним із найефективніших інструментів передачі інформації з усіх сфер людської діяльності. Писемність завжди була головним чинником у культурі кожного народу, відігравала провідну роль у його духовному розвитку, тісно поєднувала покоління. Книги покликані служити людям, а краса і мудрість, відтворена у друкованих рядках, неодмінно має стати на заваді жорстокості, несправедливості й насиллю, врятувати наш неповторний світ.

Габріель Маркес

      Знаменитий колумбійський письменник Габріель Гарсіа Маркес 2 квітня  2014р. госпіталізований в одну з клінік столиці Мексики.

Гарсіа Маркес - відомий колумбійський письменник-прозаїк, журналіст, видавець і політичний діяч, лауреат Нобелівської премії з літератури 1982 року. Представник літературного напрямку "магічного реалізму",  корифей латиноамериканської та світової прози XX століття, він є автором всесвітньовідомих книг, таких як "Сто років самотності", "Осінь патріарха" і "Полковнику ніхто не пише".

Помер 17 квітня 2014 року

Передсмертний лист Габріеля Гарсія Маркеса

Якби на одну мить Бог забув, що я всього лише ганчіркова маріонетка, і подарував би мені ще трохи життя, я б тоді, напевно, не говорив все, що думаю, але точно б думав, що говорю. Я б цінував речі не за те, скільки вони коштують, але за те, скільки вони значать. Я б спав менше, більше б мріяв, розуміючи, що кожну хвилину, коли ми закриваємо очі, ми втрачаємо шістдесят секунд світла. Я б ішов, доки всі інші стоять, не спав, доки інші сплять. Я б слухав, коли інші говорять, і як би я насолоджувався чудовим смаком шоколадного морозива.
Якби Бог обдарував мене ще однією миттю життя, я б одягався скромніше, валявся б на сонці, підставивши теплим променям не тільки моє тіло, але й душу. Господи, якби в мене була образа, я б написав всю свою ненависть до льоду і чекав, поки вийде сонце. Я б намалював мрією Ван Гога на зірках поему Бенедетті, і пісня Серрат стала б серенадою, яку я б подарував Місяцю. Я б полив сльозами троянди, щоб відчути біль їхніх шипів і яскраво-червоний поцілунок їхніх пелюсток…
Господи, якби в мене ще залишалося трохи життя, я б не провів жодного дня, не сказавши людям, яких я люблю, що я їх люблю. Я б переконав кожну дорогу мені людину в моїй любові і жив би закоханий в любов. Я б пояснив тим, які помиляються, вважаючи, що перестають закохуватися, коли старіють, не розуміючи, що старіють, коли перестають закохуватись! Дитині я б подарував крила, але дозволив їй самій навчитися літати. Людей похилого віку я б переконав у тому, що смерть приходить не зі старістю, але із забуттям. Я так багато чому навчився у вас, люди, я зрозумів, що увесь світ хоче жити в горах, не розуміючи, що справжнє щастя в тому, коли ми піднімаємося вгору. Я зрозумів, що з того моменту, коли вперше новонароджене немовля стисне в своєму маленькому кулачку палець батька, воно більше ніколи його не відпустить. Я зрозумів, що одна людина має право дивитися на іншу звисока тільки тоді, коли вона допомагає їй піднятися.
Завжди говори те, що відчуваєш, і роби те, що думаєш.
Якби я знав, що сьогодні востаннє бачу тебе сплячою, я б міцно обійняв тебе і молився Богові, щоб він зробив мене твоїм ангелом-охоронцем. Якби я знав, що сьогодні бачу востаннє, як ти виходиш із дверей, я б обійняв, поцілував би тебе і покликав би знову, щоб дати тобі більше. Якби я знав, що чую твій голос востаннє, я б записав на плівку все, що ти скажеш, щоб слухати це ще і ще – нескінченно. Якби я знав, що це останні хвилини, коли я бачу тебе, я б сказав: «Я люблю тебе» – і не передбачив би, дурень, що ти це і так знаєш. Завжди є завтра, і життя надає нам іще одну можливість, щоб усе виправити; але якщо я помиляюся, і сьогодні це все, що нам залишилося, я б хотів сказати тобі, як сильно я тебе люблю і що ніколи тебе не забуду. Ні юнак, ні старий не може бути впевнений, що для нього настане завтра. Сьогодні, можливо, останній раз, коли ти бачиш тих, кого любиш.
Тому не чекай чогось, зроби це сьогодні, оскільки, якщо завтра не прийде ніколи, ти жалкуватимеш про той день, коли в тебе не знайшлося часу для однієї усмішки, одних обіймів, одного поцілунку, – жалкуватимеш, що ти був дуже зайнятий, щоб виконати останнє бажання. Підтримуй близьких тобі людей, шепочи їм на вухо, як вони тобі потрібні, люби їх і поводься з ними дбайливо, знайди час для того, щоб сказати: «мені шкода», «пробач мені, будь ласка» і «спасибі», і всі ті слова любові, які ти знаєш. Ніхто не запам’ятає тебе за твої думки. Проси в Господа мудрості і сили, щоб говорити про те, що ти відчуваєш. Покажи своїм друзям, наскільки вони важливі для тебе. Якщо ти не скажеш цього сьогодні, завтра буде таким же як вчора. І якщо ти цього не зробиш ніколи, ніщо не матиме значення. Втілюй свої мрії. Ця мить прийшла.

Зарубіжні письменники в Україні